Вульки... в цьому слові цілий світ: світ віковічного лісу, височенних дерев, моху, життя і гниття, зелене око дивиться згори... Незвідані стежки і їх повна відсутність. Вгору і вгору, а якщо вже вниз, то вниз...

А якщо до слова «Вульки» дописати поточний рік, то це — мандраж, тремтіння колінок і повне нерозуміння «шодєлать??». З вульківськими лісами якось мені не дуже заладилось — то я там на контактні педалі ставала, то підйоми неподужувала виїжджати, нападалась і синців понаставляла, а головне, ну ніякої сатисфакції від їзди (хоча минулорічне друге місце я там вистраждала-таки). Лишилися у мене перед Вульками самі упередження, комплекси і страхи. Треба ж було з цим шось робити — реєструватися на цьогорічні весняні Вульки.

Вульки 2010 відбулися 15 травня за чудової організації дружньою командою babikes.com. Роботи вони провели грандіозні і трасу оновили трішечки метрів аніж повністю. Від усієї минулорічної 11-тикілометрової траси лишилися якісь пару сот метрів, все решта — прокладене частково стежками трас Вульок XCO, частково NightMadness, а частково розвідане і розчищено наново.

Прочитала, що змінили трасу — зраділа. Але що ближче до дня Х псувалася погода, то я більше журилася, яка різниця, яка там траса, якщо так заливає. Поїхала на огляд — зажурилася ще більше, чисто для еліти петелька ловка і сухенька, а спільна — дещо нудніша конфігурація (кайфову діляночку зі старих Вульок — і ту до еліти забрали), а більшість місць, які цю нудність мали прикрасити, перетворилися на ковзанку по багні: що підйоми, що спуски. Вирішила на трасу більше не пхатися аж до самих перегонів.

В день перегонів була якась розгублена і погано підготована. Витягла номер крайній ззаду, тож спокійненько стала собі взаді групи і на старті геть розслабилася. Ні тактики, ні планів, ні амбіцій. Група дівчат відкотилася вперед, а я собі дозволила навіть порядно від них відвалитися. Та ось починаються перші завали багна, лідери потихеньку починають буксувати — я тут як тут, ловкость рук і нікакого мошенства — і ось я уже на другій позиції, в мені ніби шось переключається, і я починаю активно добирати Олю Orange. В перший багно-апхіл пробую їхати, а потім бігти, виявляється, що біжу вдвічі швидше, та ще й після бігу здатна крутити далі, то добре, то ще, схоже, знадобиться. На спуск до села заходжу з Мартою і Лізою, київською гостею, на хвості, Марта ніби обходить, але всі стікаємося в повороті знизу, і я знов як по маселку проковзую вперед, так деякий час і крутимо утрьох. Біля підступного струмка, який мені б і хотілося проїхати, та проклятущі страхи не дають зробити то швидко, отже, пробую збігти, відпускаю Лізу, але на першій же колоді впоперек стежки знов проскакую вперед.

Після апхілів першого кола хочеться зійти вже, але я вийшла з першого кола лідером, нєхарашо. Друге коло тихо-мирно їду сама, де кручу, де біжу — по ситуації, користуючись відривом таки пробую проїхати той клятий струмок — вже внизу в'їхала переднім в якийсь корінь під болотом (треба було таки подумати і підспустити колеса, а то як було по 3,5 атм, так і поїхала)... але ж я спробувала :) Під’їжджаю до фінішного спуску, до закриття старту ще близько трьох хвилин і купа роздумів — буде третє? — на третє неспортивно не хочеться під страхом смертної кари. Тягну час, обертаюсь в пошуках переслідувачів, сповзаю спуск, але до закриття все ще дві з хвостиком хвилини, мені всі кричать «Ще коло!!». Якісь секунди вагаюсь, але таки відправляю себе. Потім дивилася, як Сашко westsider видовищно в останню секунду кинувся ще на коло, і мені було соромно за ці сумніви. Все третє коло їхалося якось легше, мене підігрівав втрачений на роздуми час і близкість суперниці. В останні підйоми мотивувала себе як могла, вставати і бігати уже було ліньки, викручувала. Всьо, я нагорі, позаду нікого, радість «Всьо закінчилось!», потихеньку спускаюсь на фініш, радість «Огого, та я ще й перша!».

Можна вважати, що я нарешті знайшла спільну мову з тамтешніми лісами. До болота була морально готова. Але й не можу сказати, що сильно задоволена собою. Якось їхали, сунулись, бігли, ковзались, гальмували, форсували калюжі... Здивувати себе бодай чим-небудь не вийшло, хіба що порадувало, як я просунулася в бігу з велосипедом по заболоченим апхілам, не в останню чергу завдяки відносно легкому роверу проти минулорічних 15 кг стоку (ура вєсоманьякам!!) Якось би спробувати цю трасу насухо...

Любителям траса дісталася вже дещо іншою, ніж нам. Болото почало густішати і підсихати. Втім, це не завадило їм ні демонструвати зразкову борзоту, швидкість і техніку, ні подавати жартівливі скарги на те, що, мовляв, ніяка це не їзда, а «забіг на кубок трактористів». Спостерігала прям зі стартової галявинки — непогане там місце, та й ходити кудись уже було ліньки. Вболівала за брата errno, у нього це був дебютний старт сезону і дебютний фініш взагалі, з чим я його вітаю, сподіваюсь, такий жоский грязєдебют, не відіб’є йому охоти від змагальної їзди.

За Елітою було спостерігати найцікавіше. В першу чергу, бо можна ж тут швидко і красиво їздити, а поки сама була на трасі, то мені так не здавалося!.. Звичайно ж вболіваю, підтримую, кричу що є духу, подаю ключі фляги, а на більше мене вже й не вистачає, навіть пройтися за видовищами до містка. Як завжди, в еліті вболіваю майже за цілу категорію.. Назару — уваженіє, красива перемога!

Нагородження порадувало теплою атмосферою, чудовими ромашками (я переживала, що вони не перенесуть дороги домів у рюкзаку, але дарма, прекрасно доїхали), грамотами, медалями, супер-пупер призами, дякую спонсорам, а найбільше збенетежило пляшкою шампанського... Прям не знала, що з нею робити, якось ніколи навіть в мирний час відкривати шампанське не доводилось, а тут іще й на публіці... Але то було зовсім легко, весело, солодко і липко!

Дякую всім по черзі:
- організаторам, роботи проведено чимало, організація чудова, за квіти, за печеньки, за атмосферу, за купу велонароду, яку ви примудрилися зібрати;
- спонсорам, призи такі жирні і чудові, куди б ми без такої цінної підтримки спонсорів;
- учасникам, бажаю і надалі запалу і натхнення до цього діла, дуже, зокрема, тішить, що такі сильні і цікаві суперники приїздять з інших міст;
- учасницям, катання на велосипеді — то такий простий і досконалий шлях отримувати задоволення від свого тіла, можливостей, сил, а змагання і конкуренція надають цьому задоволенню якоїсь дуже особливої спеції;
- хто прийшов, подивитись, підтримати, повболівати, а особливо ще й познімати це все на фото-відео;
- і всім-всім причетним до цього діла!

Тепер я знаю, якщо дописати до слова «Вульки» поточний рік, буде справжнє свято... ну і трішечки болота ;)

До нових стартів!