Весняна Потіївка у дружньому місті Фастові 10 квітня стала для мене відкриттям гоночного сезону.

До дня старту у мене уже було накатано трохи більше 600 км, з них можна навіть виділити щось схоже на тренування — трохи асфальтних «інтервалів», трохи парків, щоб знову відчути грунт... Відмазка «я нерозкатана» вже не працює, відповідальності за перший старт у сезоні тільки додалося.

З осені (саме з Потіївки, до речі) я вже відвикла від гонок, а також від поїздок з велосипедом у потягах, збиратися було якось тяжко. Зате як було радісно вигрузитися у Фастові! Зі Львова нас приїхало троє, в кожну категорію по одному: я в Дівчата, Nikalaich в Еліту, pasport22 в Любителі. Нас зустріла супер-гостинна Наталка, у якої ми «підібрали» сумчанку Катю Швидку, яку от щойно в п'ятницю ще вигулювали у відрядженні по Львову. Приїхали на старт — і там всі свої, люблю гонки зокрема за це... :)

Погода радувала, було дуже навіть не жарко — градусів п’ять, але сухо (хоча в потязі за півтори години до Фастова прокинулася від білого світла — сніг за вікном стояв стіною). А найбільше радувало, що я знов на старті однієї з улюблених трас. Поїхали на оглядове коло — траса в чомусь навіть краща, ніж була у вересні, немає пилюки, грунт щільний і досить чіпкий. Тільки два стрьомних місця: перед першим і другим містком. Перед першим — болітце з коварною ямкою, з якої переднє колесо виносило куди завгодно тільки не на місток, перед другим — болотище з корнями, які, втім, проїжджалися, тільки нешвидко. Комплект гуми — спешівська слк спереду, континенталівська лідер про ззаду — був дуже доречний і класно себе показав, у відчуття контролю, яке мені дала слк, я просто закохалася, та і лідер на задньому колесі непогано вигрібав у підйоми і не пасував навіть на кошмарному корінні перед другим містком.

На друге оглядове коло не встигли, дали старт. Як і минулого року Дівчата стартували за Любителями, які теж їхали чотири кола. Нас було всього п’ятеро, але це не привід розслаблятися. З п’ятьох дівчат, було троє Кать, а ім'я Катя, як відомо, «катіт» :) Вдалося виграти старт, почула, що зовсім поряд позаду Катя Резніченко. Nikalaich мене строго наставляв, на першому колі не рватися, посидіти за кимось, подивитися, хто як їде. Я і не рвалася, тим більше, що щось трапилося з передньою перекидкою, і довелося їхати на синглі 32 зуба, на 44 уже не переключало (а 22 там і не треба). Коли Катя таки вирішила спробувати мене обігнати, місце було не дуже підходяще — на корінні перед другим містком, при спробі обійти вона прикро упала, а я поїхала нарощувати перевагу. До фініша на перше місце докотила досить рівно.

За чотири моїх кола погода мінялася кілька разів, від мокрої від жари спини до сніжку в обличчя. І, як завжди, доки від'їздили Дівчата і Любителі, погода трималася, а як тільки запустили Еліту, відразу почалося. Дехто з елітних хлопців навіть поїхав у майках з короткими рукавами, Nikalaich в тому числі, і поки ми з ним сперечалися, замерзне він чи ні, Діма Focus Петров, що стояв попереду, зауважив: «Я вот когда-то в Алуште тоже так рукава снял...», голос з натовпу: «І шо??», Focus: «И град пошёл». Ну, і звісно, Еліта не доїхала ще навіть перше коло, як повалив град — густий і крупний. По граду їм було їхати весело, але коли град закінчився і розтанув, стало ще веселіше. Короткі, але вимогливі підйоми стали слизькими, і там, де ми з Любителями легко викручували, Еліті довелося побігати. Але найбільше схвилювало те, що Nikalaich, який після першого кола досить впевнено сидів зовсім близько за лідерами, після другого не з’являвся дуже довго. Виявилося, «прикра невдача спіткала радянського спортсмена», його фьюріус фред, поставлений назад без камери, не витримав лихої долі і здувся на початку другого кола. Пишатися залишилося тільки гарним стартом і класним часом, показаним на першому колі.

Післягоночні радощі і цього разу були на висоті, теплий прийом і гаряча їжа на стартовому майданчику зігріли би у будь-яку погоду. Кумедний брелок із моєю улюбленою фірмовою фастівською коровою у якості призу дуже порадував. А потім ще завалилися у гості до Нікіти Маруняка. В потязі додому тишком-нишком розпивали у темряві вагону рештки призового шампанського, яке від холоду на нагородженні не дуже хотіло розбризкуватися... Відкриття сезону вдалося на славу!